Завершився унікальний лексикографічний проєкт – видання додатка “Онімна лексика” до двотомного словника “Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові”, авторами якого є науковці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника: професор Василь Ґрещук та доцентка, директорка навчально-наукового Інституту українознавства Валентина Ґрещук.
Знаково, що побачив він світ напередодні Дня Знань, бо перший том вийшов перед Днем української писемності та мови у 2019 році, а другий том – напередодні Дня рідної мови у 2020 році.
Специфічною проблемою для словника «Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові» є пропріальна лексика, використана в художніх текстах на гуцульську тематику. Власні назви за своєю природою не є діалектизмами в загальноприйнятому розумінні. Характерно, що предметом діалектологічних студій зазвичай є апелятивна лексика, водночас діалектні словники не подають онімну лексику, хоч деякі мовознавці підкреслюють необхідність спеціального вивчення діалектологічних аспектів ономастичної лексики. Так, І. І. Ковалик, розмірковуючи над тим, чи всі топонімійні назви належать до загального лексичного складу, які з них можна віднести до основного словникового фонду, зауважив: “Гадаємо, що назви великих міст і рік певної країни можна віднести до основного словникового фонду загальнонародної мови даного народу. Загальновідомі місцеві топонімічні назви певного району можна, мабуть, віднести до основного словникового фонду даної говірки”. Отже, учений вважав за необхідне онімну лексику розглядати як важливий компонент загальнонаціонального лексикону, при цьому розрізняти загальномовні та місцеві, регіональні власні назви.
Зв’язок пропріальної лексики з діалектними лексемами очевидний. По-перше, в основі багатьох онімів лежать діалектні назви, по-друге, ономастикон різних регіонів характеризується певними особливостями, співвідносними з діалектними опозиціями в ділянці апелятивної лексики. Це добре унаочнюють окремі словотвірні типи онімної лексики, для яких характерна територіальна локалізація.
У художніх текстах на гуцульську тематику, в яких використано лексичні діалектизми, є чимало різнотипних власних назв, частина з яких є виразними маркерами гуцульськості, як і гуцульські діалектні слова. Такі власні назви поширені на Гуцульщині. Одні з них (Говерла, Прут, Косів, Довбуш, Чугайстер) відомі не тільки на Гуцульщині, а й далеко за її межами, функціонування інших обмежено ареалом Гуцульщини, її частини, або і сусідніх прилеглих до неї територій, однак і одні, і другі мають безпосереднє відношення до гуцульського лексикону, є його невід’ємними складниками.
Інше важливе питання пов’язано з повнотою охоплення Словником онімної лексики, використаної в художніх текстах, на основі яких укладено лексичну картотеку Словника. Серед власних назв, наявних у картотеці, більшість становлять гуцульськомарковані слова, є ідентифікаторами Гуцульщини, проте є чимало таких, які індиферентні щодо неї і лише опосередковано пов’язані з гуцульським світом, наприклад: Козак, Дідушенко, Подляський, Львів, Чернівці, Броди, Дрогобич, Дунай тощо. Такі і подібні власні назви в Словнику теж опрацьовано, оскільки вони репрезентують взаємозв’язки Гуцульщини з іншими регіонами України, зі Слов’янщиною та іншим світом.
Лексикографічно опрацьована у словнику пропріальна лексика містить цінну інформацію, яка суттєво збагачує мовну картину світу гуцулів знаннями про повноту освоєння українською художньою літературою топонімії Гуцульщини у їх взаємозв’язках із топонімами різних етнографічних країв і етносів, іншої онімної лексики в її функційних, оцінних та емоційно-експресивних виявах. Так, ойконіми, частотність їх використання у художній мові засвідчують важливість і пріоритетність тих чи тих населених пунктів у життєдіяльності горян, вони фіксують визначальні центри історико-політичної, господарської, релігійної, культурно-мистецької сфер гуцулів.
Природу цього неповторного краю органічно доповнюють норовливі річки, стрімкі потоки, високогірні озера. Черемош і Прут – назви двох найбільших гуцульських рік, витоки яких у підніжжі Говерли й Чорногори, – найбільш поширені в художніх текстах про гуцулів. А ще безліч назв менших річок і потоків, найменування загадкових гірських озер освоєні української художньою мовою. І всі вони в художній формі подають важливі відомості про природу водних об’єктів Гуцульщини, їх часом лагідний, часом неспокійний або й загрозливий характер, служіння горянам, мальовничу красу, неординарні історії, пов’язані з ними. Не випадково оніми, передовсім топоніми, в художніх текстах стають основою творення образності висловлювання.
Не менш цінну інформацію, важливу для моделювання гуцульської мовної картини світу, має використання в українській художній мові інших різновидів онімної лексики.
Як уже зазначалось, особливою проблемою створення словника «Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові» стало лексикографічне опрацювання онімної лексики. З огляду на її своєрідність вже концепцією словника було передбачено словникову інтерпретацію власних імен, вжитих у художніх текстах на гуцульську тематику, за окремою методикою, наслідком чого мав появитись як додаток окремий том словника.
Онімний простір в українській художній мові, опрацьований у словнику, багатогранний, він охоплює власні назви найрізноманітніших об’єктів номінування. Реєстр цього словника становлять ойконіми, антропоніми, зооніми, гідроніми, ороніми, мікротопоніми, космоніми, хороніми, хрононіми, еортоніми, еклезіоніми, теоніми, агіоніми, спелеоніми, хрематоніми, дримоніми, дромоніми, урбаноніми, регіоніми тощо.
Лексикографічне опрацювання літературно-художніх онімів у нашому словнику має свою специфіку, пов’язану передовсім з їхньою номінативно-сигніфікативною природою. Словникова інтерпретація в одному компендіумі різнотипних власних назв не має аналогів у практиці укладання словників, зазвичай для кожного різновиду онімів створюється своя лексикографічна праця. Специфіку нашого словника визначає ще й те, що об’єктом лексикографування є онім, використаний у тексті художньої літератури. Зазначені особливості зумовили необхідність опрацювання й застосування окремих стандартних формул тлумачної частини для різних видів онімної лексики.
Гуцульський світ, в усіх своїх виявах освоєний українською художньою мовою, був би неповним без його важливого сегмента, репрезентованого пропріальною лексикою. Лексикографічне опрацювання онімів у художніх текстах на гуцульську тематику сприяє комплексному підходу до виявлення мовної картини світу гуцулів крізь призму української художньої літератури і збагачує її неоціненною інформацією, яку містить онімна лексика.